Заперечення, гнів, обсервація: фотоісторія українців, що повернулися з Балі

Ми знали, що наш оператор Віталій Нужненко з дівчиною Анастасією вирішили зиму провести на Балі. Нас це не те щоб хоч якось бентежило. Пізніше, ми дізналися, що в них складності з поверненням додому і трохи занервували. Паніка і планування рятувальних робіт в команді The Gate Agency почалися, коли ми зрозуміли, що вони серед пасажирів літака, що застяг в Борисполі.

Зізнаюся, я, наприклад, розуміла, що з Віталіком та його дівчиною все буде гаразд. Куди більше мене бентежила ненависть з якою співвітчізники накинулися і на них в тому числі. Ці хейтери ж навіть не спробувавли розібратися що до чого!

Зберігайте спокій і знімайте все, що бачите. Документуйте історію.

Попросили ми цю солодку парочку, і почали планування рятувальних робіт, щоб вони не змерзли та не зголодніли в стінах «Козацького».

Далі історія обсервації від Віталія і фотощоденник від Анастасії.

Почалося все ось так

Ще на початку січня ми полетіли в Азію, така зимівля для нас вже ставала звичною. Індонезія – місце де ти потрапляєш зовсім в інший світ. Як правило відключаєшся від метушні Києва, гонкою за кар’єрою і грошима – ти просто починаєш жити. Мені здається, так само зараз почали жити і люди в Україні. Так, ніхто не знає що буде завтра, але сьогодні ти точно вдома, з родиною і це головне!

Про вірус ми дізналися з телеграм-каналів. Якщо чесно, спочатку ставилися до нього не дуже серйозно. Думаю, як і ви, так? Нам здавалося що це нова змова великих у керма, або гіперспийняття маленької проблеми. Але, нажаль, ні. Коли почали закривати в Китаї і пізніше в Італії цілі міста, ми зрозуміли, що дійсно щось не так. Ми всі були не готові до цього. Вийнятком не стала і наша країна.

Вночі надійшла інформація про те що завтра рейс! Ми дико зраділи!

Містере президенте, я хочу додому!

Після заяви президента про закриття авіасполучення, ми почали шукати шляхи для повернення додому. Був створений телеграм-канал, де більше 1000 українців, застряглих на Балі, обмінювалися новинами та намагалися знайти шлях додому. Пізніше з нами почав виходити на зв’язок консул і через два тижні, вночі надійшла інформація про те що завтра рейс! Ми дико зраділи!

Всі почали купувати квитки в додому, в середньому квиток коштував від 1000 до 1300$ з особи. Нам пощастило більше, в нас на руках вже були квитки в Україну, але нам поставили умови купити ще один додатковий квиток авіакомпанії SkyUp. Консул сказав, що Qatar нас на борт не пустять, бо договір про евакуацію лише для MAU або SkyUp.

У Досі літак SkyUp вже виходив на злітну смугу, але надійшла команда з Києва про те що нас потрібно повернути для підписання документів, які тільки що роздрукували. Це і була основна проблема для нас – змушували підписувати документ, в якому обмежувалося навіть право на спілкування зі ЗМІ.

Ніхто в літаку не виступав проти ізоляції, всі розуміли важливість ситуації і були тільки за. Але українська сторона просто намагалася зам’яти справу – нам не пояснили ані слова про те, що на нас чекає. У Борисполі літак зустріли бійці нацгвардії і поліцейські. На жаль, ніхто з них теж не пояснив, що з нами буде далі – немає повноважень, говорили.

Home, sweet home

Перелякані люди просто відмовилися підписувати папери з обмеженням свобод навіть на спілкування зі ЗМІ, і залишилися в літаку. Ви самі уявіть: вас зустрічають бійці, ніхто не пояснює, що з вами будуть далі робити і тільки наполягають на підписанні документа про не розповсюдження інформації, забороняючи спілкуватися зі ЗМІ. У нас там було багато сімей з маленькими дітьми, ми були відверто налякані.

Але нам ніхто нічого так і не пояснив. За кілька годин в літаку закінчилася вода, через вимкнену вентиляцію в салоні майже не залишилося кисню, а на вулиці було дуже холодно. Деякі люди не наважувалися сісти в автобуси з силовиками і по 7 годин. Ми з дівчиною витримали тільки три години. І потрапили в обсервацію.

Перший день обсервації в фото.

Ласкаво просимо в «Козацький»

Привезли нас в готель «Козацький», що в самому центрі Києва, на Майдані. У готелі було страшенно холодно. Навіть не знаю, що б з нами було, якби колеги з The Gate Agency не привезли нам обігрівач, теплі речі та продукти. Думаю, якби не їхня підтримка, ми б точно захворіли, просто б застудилися. Ми почали прогрівати кімнату, але температура піднімалася дуже повільно. Заснути нам вдалося тільки закутавшись в усі речі відразу.

Найсмачніша «Мівіна» в моєму житті!

Вранці нас чекав приємний сюрприз – нам постукали в двері і втекли. Під дверима виявився наш перший сніданок, а пізніше обід і вечеря. Їжа була досить скромною, але мені складно передати, як ми їй раділи! В перший день обсервації до самого вечора ми сиділи на одній пачці «Мівіни», яку я прокатив по всьому Балі і ось повернувся з нею додому. Найсмачніша «Мівіна» в моєму житті!

Другий день обсервації в фото.

Далі життя для нас стало циклічним, наче в дні бабака. Ми дивилися на себе в новинах, давали інтерв’ю журналістам і після стуку в двері забирали їжу. Потім знову дивилися на себе по телевізору… Забавно, але в якийсь момент це почало мені навіть подобатися. Така чітка визначеність. Вперше за місяць. Тим більше, не потрібно купувати продукти і мити посуд!

3 квітня ми дізналися, що вільні.

У нашої групи «мажорів з Балі», як нас прозвали фейсбучні співгромадяни, був телеграм-чат в якому ми обмінювалися актуальною інфою. На третій день обсервації хтось написав там, що ми скоро всі здамо тест на коронавірус і, якщо результат буде негативний, нас відпустять додому на самоізоляцію. Через 2 дні ми зробили тести і стали чекати результатів. Всі були впевнені, що хворих серед нас немає. Більше мій день бабака майже нічим не порушувався: я так само продовжував їсти, серфити в інтернеті, подовгу дивитися у вікно на порожній центр Києва і іноді випивати трохи чорного рому. 3 квітня ми дізналися, що вільні.

Третій день обсервації в фото.

У всієї нашої групи результати тесту були негативними. Всі були страшенно раді! Ми навіть зробили загальну фотографію на пам’ять в холі п’ятого поверху. Гадаю, оператор камер спостереження вже давно не бачив такого натовпу. Ну, вибачте, довідки є, то можемо собі дозволити!

Читайте також: «Ізолянти: фотопроєкт про думки і почуття українців на карантині. Частина 1»

Але, як виявилося, ми надто швидко почали радіти. Відразу нас не відпустили. Ну, ми потиснули плечима і стали чекати. Обід, вечір, ніч… В якийсь момент ми всі втомилися і заснули у себе по номерах. Але вже о другій годині ночі співробітники готелю всіх розбудили і почали виселяти нас в замін на підпис документу про самоізоляцію.

Останній день обсервації в фото.

Зараз я вдома і страшенно радий тому, що живу в приватному будинку. От не знаю, кому там нудно на карантині і робити нічого. Мені завжди є чим себе зайняти.

Цікава історія?

Ми плануємо ще більше таких та навіть ще крутіших. І запрошуємо тебе у нашу компанію Друзів. Підтримуй проєкти від The Gate Agency клікнувши ось сюди та вирішуй, про що буде наступна історія.

Наші творчі зйомки потребують банальних затрат, які зараз агентсво покрити не в змозі. Але ми все одно вперто націлені робити багато нових корисних, цікавих та щирих проєктів, бо як фотографи і документалісти просто не можемо, та й не маємо права, залишатися осторонь сучасного життя.

Для історії, пам’яті та збереження досвіду.

Залишити коментар

×