#фотовірус: як Альфред Стіґліц зробив фотографію мистецтвом

When I make a photograph, I make love.

Alfred Stieglitz

Коли одинадцятирічний хлопчик Альфред Стіґліц випадково потрапив до фотолабораторії, він побачив, як старий фотограф займався ретушуванням негативів. Він з подивом запитав, для чого це потрібно, і майстер відповів йому, що це робить людину на знімку гарнішою. «Я б ніколи так не зробив», – зауважив підліток. І не збрехав. Альфред Стігліц ніколи не вдавався до ретуші своїх негативів.

Перший, про кого я хочу згадати у рубриці про впливових фотографів, це, звісно ж, Альфред Стіґліц. Оскільки мене так і спитали: про кого із впливових фотографів ми не можемо не написати? То в першу чергу це він.

Чому?

Однозначно тому, що з діяльністю Стіґліца пов’язане завершення дискусії про те, чи
є фотографія мистецтвом, у цивілізованому світі. Іде мова про початок ХХ століття, Нью-Йорк. У 1905 році, а П’ятій авеню автор відкриває галерею, яка стає його другим після фотокамери засобом впливати на світ. Завдяки цьому засобу його потім називають людиною, котра практично на самоті заштовхнула США у світ сучасного мистецтва. У тій галереї, а також у інших її інкарнаціях, котрі мали різні назви, функціонував портал, через який до Америки потрапив і Пікассо, і Дюшан, Сезанн, Роден, Матісс і Тулуз-Лотрек. І якщо на початку своєї кар’єри молодий Альфред обурювався через реакцію художників, котрі визнавали його фотографії кращими за свої картини, але відзначали, що фотографія — то «такоє», то наприкінці життя він здобув славу першого фотографа у світі, роботи котрого експонувалися в найкрутіших музеях на рівні з усіма іншими предметами мистецтва.

Якби треба було перебільшити вплив Стіґліца на американський мистецький контекст, то це було б важкувато. Після відвідин Європи і відкриття для себе Пікассо він робить у Нью-Йорку величезну виставку з європейськими модерністами, але роботи Пабло один з найпотужніших музеїв відмовляється купувати зі словами про те, що Америка ніколи не прийме такого безумства. Навіть за дві штуки доларів. Що б ви сказали, якби зараз за цю суму вам запропонували придбати 89 картин і рисунків цього автора, тільки одна з яких вартувала б у наш час близько 150 мільйонів? Зате той самий Метрополітен-музей радо прийняв значну частину спадку самого фотографа після його смерті у 1946 році. Принаймні, зображене на фото не викликає сумніву. Хоча, можливо, за 35 років від того випадку з Пікассо вони стали прогресивнішими.

Якщо вийти за межі історії про самого автора, то це ж подумати тільки, як він розворушив модерністами американське болітце. Адже перед Другою світовою війною центр мистецького світу перемістився буквально з континенту на континент, і це, звісно, було пов’язано з масовим переїздом митців (а також науковців, філософів, винахідників) через насування нацистської загрози. Так от ґрунт для буму зокрема абстрактного мистецтва був готовий. Бунтарську «Арсенальну виставку» було організовано у 1911 році, а, наприклад, Марк Ротко потрапив до Нью-Йорку і відчув, що народився як художник — у 1923.

Зрозуміло, що довкола Стіґліца вирувало мистецьке життя. Крім впертого відкривання гелерей після того, як попередні не виживали, і проведення сміливих виставок, Автор протягом 14 років вів журнал, котрий був покликаний перезентувати все найкраще, створене у сфері фотографії того часу. Завдяки знайомству багато талановитих авторів отримали добрячий трамплін до визнання. Це були і великий пейзажист Ансель Адамс, і один із тих, хто започаткував документальну фотографію Пол Стренд, і мій улюблений Арнольд Ньюман, котрий винайшов жанр портрету в природному середовищі.

Якимось чином цей взаємозв’язок дуже чіпляє особисто мене. На сайті уже Арнольда Ньюмана, котрий достойний окремої розповіді, є не тільки портрет Джорджії О’Кіф, котра значну частину життя надихала Стіґліца і була його найкращою моделлю. Є ще й портрет Романа Вишняка. Чоловіка, котрий у 30-х роках знімав Підкарпатську Русь, тобто моє рідне Закарпаття. У вже розвиненому жанрі документальної фотографії, на формування якої вплинув і Стіґліц — до нього фотозображення мали бути пасторальними, з м’яким фокусом і про щось неодмінно красиве. А він привніс у фотографію буденність, вулицю, через що в якийсь момент утворилась ціла група авторів, котрих зневажливо називали «збирачами сміття».

Наприкінці мушу згадати, чому такий тісний зв’язок між виникненням у 1830-х роках фотографії і виникненням абстрактного і взагалі модерністського мистецтва на початку ХХ століття.

Якраз за 60 років існування фотографія стала настільки поширеною і доступною (вже можна було фотографувати без штатива, як у 1892 році почав робити Стіґліц), що зазіхнула на зображання реальності до такої міри, що безповоротно порушила монополію живопису, котрий разом з графікою мав її доти протягом багатьох століть, сягаючи наскельних малюнків часів палеоліту.

Це історія про бунтарство, упертість і відстоювання своїх цінностей. І про те, наскільки далеко можна зайти, починаючи цікавитись фотографією. Обережно — як бачите, це затягує, можна повпливати на цілу епоху.

Так от, початок ХХ століття (а саме його десяті роки) можна вважати умовною точкою, коли фотографія почала вважатися мистецтвом, а у живописі було винайдено абстракціонізм. Тоді ж, коли відбувалася «Арсенальна виставка» у Нью-Йорку, Василь Кандинський уже виставляв свою першу картину, на котрій не було зображено нічого реалістичного.

Переконайтеся, що нічого не пропустили

Нагадую, чого це ми в The Gate Agency почали так багато писати про найвизначніших фотографів та їх проєкти. Це все #фотовірус – наш маленький освітній проєкт на час карантину.

Ось які випуски ви можливо пропустили:

  1. #фотовірус: що робить Себастьяна Сальгадо генієм?
  2. #фотовірус: що ми знаємо про Мері Попінс/Вівіан Маєр?
  3. #фотовірус: що спільного у Алека Сота, йоги сміху та «повільної фотографії»?
  4. #фотовірус: загадкове сяйво та інопланетні пейзажі Реубена Ву
  5. #фотовірус: а чи був хлопчик Роберт Капа?
  6. #фотовірус: сини, тіні та сюжети в поетичному світі Тараса Бичко
  7. #фотовірус:«Хрещений батько» супермоделей 90-х Пітер Ліндберг

Автор статті: Валентин Кузан

Цікава історія?

Ми плануємо ще більше таких та навіть ще крутіших. І запрошуємо тебе у нашу компанію Друзів. Підтримуй проєкти від The Gate Agency клікнувши ось сюди та вирішуй, про що буде наступна історія.


Наші творчі зйомки потребують банальних затрат, які зараз агентство покрити не в змозі. Але ми все одно вперто націлені робити багато нових корисних, цікавих та щирих проєктів, бо як фотографи і документалісти просто не можемо, та й не маємо права, залишатися осторонь сучасного життя.

Для історії, пам’яті та збереження досвіду.

Читайте також:
⚈ «KEEPDISTANCE: візуальна колаборація realme, Ohueno та The Gate Agency»
⚈ «Час закритих дверей. Як український бізнес переживає коронавірус»
⚈ «Як виглядають ті, хто намагаються перегнати коронавірус»
⚈ «Вибачте, сукні! Фотоісторія зі швейної фабрики, що тепер випускає захисний одяг»
⚈ «Ізолянти: друга частина фотопроєкту про українців на карантині»

Залишити коментар

×