«В нас не було запиту від «Ковальської», навпаки – це була наша ініціатива. За кілька місяців до зйомки ми з асистентом потрапили в один виробничий цех, в якому нам дали необмежений час на зйомку будь-чого. Нас там просто залишили. Тоді ми розгорнули світло та почали фантазувати – підсвічували все поспіль, вирізали світлом форми та вимальовували тіні. Вийшло цікаво, але я відчував, що можна ще крутіше, якщо потрапити на цікавішу локацію. Тоді я взяв зняті в тому цеху кадри, як референс і пішов до піарників Ковальської – найбільшого виробника бетону в Україні».
«Бетонні конструкції – досить буденна, сіра штука в очах більшості. Зняти їх незвично – цікава та не проста задача, тепер я це знаю. Це про цікавість, про нескінченний пошук творчої відповіді на «А що буде, якщо…». І ще про команду, бо наш асистент Антон – безстрашна людина. Він без зайвого слова стояв під дощем ледь не в шпагаті, тримав світло двома пальцями, залазив на будь-які конструкції, бо довіряв мені і моєму баченню.»
Фотограф розказав, що спеціалісти «Ковальської» дали йому повну свободу і в цьому також криється секрет крутого результату. Така стратегія довіри творчим особистостям для великих українських бізнесів – рідкість. Найчастіше робота над візуальними проєктами починається з брифу та уважно контролюється на кожному етапі продакшну.
«В нас не було запиту від «Ковальської», навпаки – це була наша ініціатива. За кілька місяців до зйомки ми з асистентом потрапили в один виробничий цех, в якому нам дали необмежений час на зйомку будь-чого. Нас там просто залишили. Тоді ми розгорнули світло та почали фантазувати – підсвічували все поспіль, вирізали світлом форми та вимальовували тіні. Вийшло цікаво, але я відчував, що можна ще крутіше, якщо потрапити на цікавішу локацію. Тоді я взяв зняті в тому цеху кадри, як референс і пішов до піарників Ковальської – найбільшого виробника бетону в Україні».