«Не без меж»: фотопроєкт про жінок, які зазнали гарасменту

Небажані дотики, обмацування, жарти і натяки, пов’язані із зовнішністю, — це знайомо багатьом жінкам. Та майже половина жертв не звертається за допомогою чи не намагаються притягнути порушника до відповідальності.

За підтримки UNFPA Україна, Bit.ua та Loreal Ukraine ми публікуємо 14 світлин та історій жінок, які зіткнулися з домаганнями на вулицях свого міста, у кафе, спортзалі, транспорті та інших публічних місцях. Жінок, чиї особисті кордони були порушені, але які знайшли в собі сили говорити про цю проблему.

Оксана, 23 роки, Київ

Мені було 19, я після побачення зайшла в маршрутку: з макіяжем, зачіскою, в сукні і на підборах. Тиснява була, повно людей стоячи. Я також затиснулася, а поруч став дорослий чоловік. Аж раптом відчуваю чиїсь дотики на моїй нозі. Спочатку подумала, що просто пакет чи сумка так близько, тісно ж. Але потім рука почала легенько підійматися вище по стегну.

Я була шокована настільки, що мене буквально паралізувало. Я не поворухнулася і не вимовила жодного слова. Просто стояла і мовчала. На своїй зупинці вибігла і дорогою додому ненавиділа його і себе, і хотілось пошвидше в душ, щоб змити із себе всі гидкі спогади.

Зараз я заміжня, і в мене є син. Я точно знаю, що докладу всіх зусиль, щоб виховати його гідним чоловіком, з розумінням особистих меж, і щоб ніколи жодна з дівчат не зазнала від нього таких принизливих приставань.

Анастасія, 28 років, Київ

Влітку ми їхали із сином у купе поїзда «Маріуполь-Київ». Приблизно о третій ночі я прокинулася від ударів по голові. Невідомий чоловік пробрався до нашого купе, заблокував двері, притиснув мене до ліжка, тримав за горло і бив по обличчю.

Від моїх криків прокинувся син, почав благати «Не бити маму», на що невідомий розвернувся і хотів вдарити дитину. Я затримала удар, пообіцявши, що зроблю все що завгодно, щоб він не бив сина.

Чоловік перестав агресувати, зняв труси і почав до мене приставати. Я попросила, щоб трішки зачекав, адже син ще не спить і все бачить. Поки я заспокоювала сина, голий чоловік з ерекцією гладив мені ноги і цілував їх, на мої пручання говорив «Будь умничкой, будь хорошей девочкой и больше не пострадаешь».

Потім я зрозуміла, що потрібно якось вивести чоловіка з купе. Запропонувала йому вийти, щоб син нічого не бачив. Він погодився, прикрився простирадлом, вивів мене з купе і завів до свого. Двері за мною заблокував.

У купе на столі була розрізана диня, з якої стирчав ніж. Тож кричати я боялася. Чоловік одразу ж почав приставати. Однак той час мій син почав плакати і кликати мене. «Це мій шанс на порятунок», – подумала я, і запропонувала вийти заспокоїти сина, адже весь вагон прокинеться.

Так я вибігла, забрала сина і ми босоніж побігли до провідниці. Та спала і не розуміла, що відбувається. За нами по вагону біг голий чоловік. Зрозумівши, що тут захисту не знайду, ми побігли до іншого вагону, де я почала кричати і стукати у всі двері. Однак ніхто не реагував. Все ж ми знайшли захист у провідниці цього вагону.

Після цієї жахливої ночі я ще місяць лікувалася фізично, а морально, думаю, ця історія назавжди залишиться зі мною.

Марія, 24 роки, Київ

Мені було 20, і ми з подругою-журналісткою поїхали в туристичне село в Івано-Франківській області. Зайшли в місцеву церкву. Вона дуже стара, і там працює цікавий священник. Моя подруга хотіла взяти в нього інтерв’ю.

Познайомились, і священик запросив нас на ранкову службу. Подруга мала брати в нього інтерв’ю, а я вирішила прийти за компанію.

Прийшли на ранок. Подруга десь вийшла, а я сіла в храмі. Підходить до мене отець і питає, чи хочу я посидіти тут одна. Я відповіла, що так. Потім він мене обійняв. Мене це не здивувало, бо до цього він обіймав десяток людей – традиція така.

Однак потім його рука опустилася до моєї попи, і нормально її притисла. Я була шокована: це мені здається чи насправді? Адже це не відповідало тому образу, який у мене склався про цю людину.

Дорогою додому весь час про це думала. Однак потім поговорила з подругами – і виявилось, що вони помітили подібне.

Лілія, 23 роки, Львів

Мені було 18, і ми з подругами поїхали в Мукачево. Я хотіла зробити собі фотосесію в Замку Паланок, тому одягнулась у шкіряному стилі – як Ксена: шорти, корсет, колготки в сіточку, високі чоботи, браслети на руках.

Ми йшли біля дороги, а поряд проїжджали автівки. І тут біля нас зупиняється фура – виходить далекобійник і запитує: «Скільки ви коштуєте за годину?». То був такий мужлан, що страшно було відреагувати. Тому ми просто пройшли повз і вдали, ніби нічого не сталося.

Насправді я часто чую масні «компліменти» через мій стиль одягу і дреди. Спочатку це дратувало, а тепер я абстрагуюся. Я впевнена, що кожна людина має право одягатися так, як хоче, і почуватися безпечно.

Ольга, 26 років, Дніпро

Мені було 16 чи 17, я їхала поїздом зі Львова до Дніпра. Оскільки їхала одна, то купила квиток на плацкарт – там безпечніше. Однак не того разу.

Зі мною у вагоні їхала компанія із чотирьох чоловіків, які повертались із заробітків. Як і «годиться», вони розпили пляшку горілки і почали робити мені компліменти, залицятися. Я попросила не чіпати мене, на що вони просто розсміялися. Це було неприємно.

Ігнорувати їх не вдавалося, тому що вони постійно до мене зверталися і «виводили» на емоції. Іншим пасажирам було байдуже. Зрештою, один із чоловіків поліз до мене руками. Тоді я звернулася до провідника, а той… просто зробив їм зауваження.

Це була найгірша поїздка в моєму житті. Я, фактично підліток, потрапила в лапи чотирьох дорослих чоловіків. На щастя, все обійшлося, але цей неприємний спогад тепер назавжди зі мною.

Вікторія, 34 роки, Кропивницький

Коли мені було 13, на зупинці в центрі міста до мене підійшов чоловік. На вигляд йому було десь за сорок. Він запитав, як мене звати. Звісно, як чемна дівчинка, я відповіла. На що він запропонував поїхати до нього в гості і гарно провести час. Я сказала, що мені потрібно додому, але він продовжував умовляти. Стояв біля мене весь час, поки я чекала на транспорт.

Я не знала, куди подітися і до кого звернутися по допомогу. Врешті приїхав мій тролейбус, я застрибнула в нього і поїхала додому, але страх ще довго мене переслідував. Я не почувалася в безпеці, перебуваючи надворі.

Софія, 19 років, Київ

Мені було 17, я їхала в тролейбусі, і навпроти мене сидів чоловік. І просто в якийсь момент він почав говорити. Я подумала, дивно, може мені почулося. Підняла голову і побачила, що він говорить зі мною. Ставив мені якісь питання, ну я й відповідала.

Потім виявилося, що ми обоє поїхали не в той бік. Я вийшла пересідати на інший тролейбус – і він за мною. Став поряд у транспорті і знову почав ставити різні питання: від загальних на кшталт «де я навчаюсь» до особистих, наприклад, чи є в мене хлопець. Я ж відповідала, що мені 16 і мені взагалі не подобаються чоловіки. На нього це ніяк не діяло.

Також цей чоловік розповідав, що він депутат. У нього був якийсь значок і типовий для депутатів прапорець України, прикріплений на піджак.

Наприкінці цієї поїздки він чмокнув мене і потрогав за коліно. Я почувалася просто огидно, наче мене облили брудом.

Катерина, 21 рік, Київ

Мені було 20, я навчалася на третьому курсі і їхала після пар на побачення з хлопцем. Зайшла в метро, сіла і помітила, що на мене дивиться якийсь чоловік. Я відвела погляд.

Аж раптом біля мене звільнилося місце, і він сів поряд. Я посунулася, але він почав притискатися до мене ближче. Я відчула дискомфорт і подивилася на нього. Ми зустрілися поглядами, і мені стало страшно. Чоловік був наче на полюванні.

Я відвернулася і посунулася ще, та за кілька секунд відчула, як його коліно доторкнулося до мого, і він почав ним тертися по мені. Я не знала, що робити. В останній момент вибігла з вагону, двері зачинилися, і у вікні я побачила його самовдоволену посмішку.

Насправді такі ситуації в метро трапляються часто, але я вже менше боюся і більш різко можу відреагувати.

Галина, 29 років, Київ

Мені було 19, я вчилася на третьому курсі університету й потроху відчувала себе вільною та дорослою. Того дня я мала їхати до родичів: у мого діда був рак фінальної стадії – хотіла його побачити. Вийшла після занять, подзвонила мамі, а вона сказала одразу їхати додому. Я ще не знала, що дідусь помер, але відчувала це. Йшла на зупинку громадського транспорту, наче в тумані – це була перша смерть близької людини в моєму житті.

Вечір, час пік, купа людей. Тамуючи душевний біль і стримуючи сльози, я зайшла в забиту маршрутку. Людей було так багато, що я навіть за поручень не могла триматися.

Я була у джинсах і короткій куртці. Аж раптом відчула легке погладжування в зоні ширіньки. Вирішила, що мені здалося і не звернула увагу. Але погладжування посилилося, і я зрозуміла, що це чиясь свідома дія. Мене опанував паралізуючий страх і неможливість думати розумно. Я просто завмерла.

Отямилася від звуку ширіньки, яку розстібають. Викид адреналіну був такий, що я протянула руку до своїх джинсів, схопила чужий палець, що там нишпорив, і різко зігнула в той бік, в який він не гнеться. Почула хрускіт і відпустила. Уже тоді повернула голову ліворуч, бо зрозуміла, що це був огрядний, стрункий чоловік років 40.

Ми саме під’їхали до зупинки, і він мовчки попрямував на вихід. Я закрила ширіньку і розплакалася просто в маршрутці. Люди навкруги навіть не зрозуміли, що мене щойно сексуально домагалися. «Ніхто не допоможе», – палало в моїй голові тоді й впливає на мене досі.

Яна, 33 роки, Луцьк

Мені було 13 років, я поверталась додому ввечері, близько 20 години. Зайшла в під’їзд, і за мною вскочив молодик у чорному. Я відразу відчула загрозу і почала йти швидше, а він за мною. Я побігла – і він також.

Добігла до своїх дверей і втислась у них, тарабанячи кулаками. Він став навпроти і почав казати, що «йдемо зі мною, в мене є презик, все буде круто, тобі сподобається». Раптом позаду з’явився мій сусід і запитав, чого той пристав до дитини. Той відказав, хіба це дитина, ми самі розберемось. Слово за слово, і втік. Двері відкрив мій брат – і я залетіла у квартиру.

Подібна ситуація трапилася і з моєю подругою, коли їй було 12. До неї чіплявся чоловік у ліфті. Тоді вони заявили в міліцію, а там їм сказали, що краще про таке мовчати, щоб уникнути осуду. Знаючи цю ситуацію, мовчала і я.

Минуло років 10, перш ніж я змогла відкрито заговорити. Відсутність підтримки – ще одна не менш важка травма, яку завдає суспільство тим, хто потерпів від гарасменту і домагань. Я мовчати більше не хочу.

Надія, 20 років, Київ

Влітку цього року я поїхала у відпустку в Одесу сама. Більше ніколи так не зроблю.

Одного дня я лежала на пляжі й читала книгу. Аж раптом мене хтось хапає за руку, проти моєї волі піднімає на ноги і з криками «Девушка, пошли купаться» тягне до моря. Я починаю пручатися, кричати, щоб мене відпустили, але ніхто не реагує. На пляжі було купа людей – всі просто мовчки спостерігали за цією «виставою».

Так мене дотягують майже до води, та все ж я вириваюся, швидко збираю речі і тікаю з пляжу. Паралельно потрапляю під бризки води «загравання» тих же чоловіків і їхні вульгарні коментарі стосовно мого тіла.

Такої незахищености я ніколи не відчувала. Мені знадобився не один день, щоб відійти від тієї події, не одна розмова, щоб знову нормально сприймати дотики, й не одна серветка, щоб витерти сльози від істерик. Впевнена, що для того чоловіка це було щось звичне, і він навіть не зрозуміє, як ця ситуація зачепила мене.

Катя, 24 роки, Київ

Мені було 16, я жила в Борисполі і часто їздила гуляти до Києва. Одного разу, пам’ятаю, їхала вдень на маршрутці №317. Сіла біля вікна, слухала музику і трішки задрімала. Прокинулася від дивного відчуття, що щось не так.

Розплющую очі, а поруч сидить чоловік, дивиться на мене і мастурбує. Це стало для мене таким шоком, що я просто завмерла і не знала, що робити. Маршрутка була забита людьми, скоріше за все, вони це бачили, але ігнорували.

Я все ж зібралась із силами, встала і вийшла. А той чолов’яга так і залишився там сидіти, спокійно доїхав до кінцевої.

Марія, 34 роки, Дніпро

У сімнадцять мене зґвалтували. Я поверталася додому ввечері після святкування закінчення сесії. Подумала, що можу прогулятися пішки, адже це було на моєму районі. Уже майже дійшла додому – аж раптом на мене напав незнайомий чоловік. Дістав ніж і заборонив на себе дивитися. Мені було так страшно, що я просто заклякла на місці.

Це був лютий, складні часи для нашої сім’ї, адже за три місяці до цього не стало моєї матері. Я не хотіла говорити про зґвалтування, навіть татові написала все в записці.

У міліцію вирішили не звертатися – я боялась, а батько не наполягав. Складно було прийняти ситуацію і все ж зрозуміти, що зі мною сталося. Пошепки розповідала подругам, шукала підтримки. Скоріше хотілось викреслити цей епізод із життя і більше не згадувати.

Час лікує і робить нас іншими. Зараз я б інакше вчинила – точно б не мовчала.

Ірина, 28 років, Київ

Я була в початкових класах, і ми з друзями гралися на стадіоні біля школи. Ну як діти – це зараз усі в телефонах, а ми тоді у квача грали, бігали.

Раптом хтось із моїх друзів каже «О, дивіться!» і показує в бік гаражів навпроти. Ми піднімаємо голови, а там чоловік у кущах на вигляд років 40. Він мастурбував, підняв високо руку, активно нам махав і посміхався.

Тоді ми розсміялися і втекли до під’їзду. А зараз я розумію, що це було зовсім не смішно.

Фотопроєкт створено у рамках інформаційної кампанії Розірви коло за підтримки British Embassy Kyiv.

Партнери: L’Oréal Group, ТЦ GLOBUS. Медіапартнер: bit.ua.

Фотограф: Валентин Кузан, The Gate Agency.

×