Блаблав’ю з Сергієм Коровайним: як воно – бути дипломованим фотографом в Україні і не знімати весілля?

Ви питали, ху із ху в The Gate Agency. Продовжуємо розповідати, що роблять і люблять фотографи The Gate Agency за межами роботи агентства. Сьогоднішнім ґрунтовним блаблав’ю ми знайомимось з Cергієм Коровайним, що недавно ввійшов у число топ-100 молодих авторів FRESH EYES 2020 від GUP magazine за документальну історію про екологічну ситуацію в Маріуполі. Ми розпитали: навіщо він це робить, чому не знімає весілля і куди рухається тектонічна плита документалістики в Україні.

Якби не фотографія, ким би обрав бути 

Я отримав економічну освіту і зрозумів, що ніколи не хотів би цим займатися. Фотографія приваблює величезною кількістю зустрічей та історій, які щастить спостерігати. Є ще одна сфера, яка цікавить: містобудування, себто урбаністика. Можливо, якби не зустрівся б в свій час з фотографією, працював би над розв’язанням проблем улюбленого Києва. 

Ти обираєш некомерційні і психологічно складні теми, часто пов’язані з ризиком для здоров’я та життя. А міг би знімати весілля. Навіщо це тобі?

Коли я починав фотографувати, було просто цікаво. А потім прийшло розуміння: історії, які мені цікаво розповідати, можуть бути важливими. Іноді для моїх героїв важить сам факт, що хтось хоче про них розповісти. Адже, розповідаючи ці історії, я можу щось змінити.

Для України дипломований фотограф – це екзотика. Що тобі дало навчання в США і наскільки потрібна така освіта фотографу?

Під час навчання я дуже виріс в технічному плані, отримав багато скілів. Але це ще не робить мене документальним фотографом. Якщо хочеш бути хорошим документалістом, маєш їздити і копати. Шукати історії, інвестувати час і кошти. Якщо ти не готовий до цього, жодне навчання не зробить тебе хорошим документалістом.

Чому ти вирішив повернутись до України?

Коли я навчався у США, мав можливість лишитися ще на кілька місяців. Взяти якусь локальну історію і зняти дипломну роботу. Але я не зробив цього і повернувся в Україну. Я вчинив так тому, що вважаю себе українським фотографом та журналістом. Знаючи контекст та мову, тут я можу робити глибші та цікавіші проєкти, ніж будь-де. Але в Америці я здобув неоціненний досвід, та із задоволенням пожив би ще якийсь час за кордоном – щоб після знову повернутися додому.

Як тримати руку на пульсі документальної фотографії? Де і як ти прокачуєш власні навички?

Дивитись та знімати. З першим легше – є купа ресурсів з хорошою документальною фотографією. Раджу для початку LensCulture, New York Times Lens Blogs, Washington Post InSight, Guardian Pictures. Також слідкувати за життям фотоагентств, як Magnum, Noor, VII, ну і The Gate Agency, звісно 🙂 З другим складніше – мені завжди важко починати нові проєкти. Брак часу, невпевненість у собі – хронічні страхи фотографа. Треба перемагати себе, починати знімати, і будуть народжуватися сильні історії.

Що з відзнятого змушує тебе пишатися своєю роботою?

Історії на тему екологічної ситуації у Маріуполі Escaping the Clouds та про війну на Донбасі (Behind the Checkpoints про рідне місто в окупації). Моменти, коли навчаєшся новим скілам, теж додають впевненості. Наприклад, під час роботи в The Gate Agency я опанував студійне світло та жанр портрета, хоча попереду, звісно, ще багато роботи.

Фото обкладинки: Julia Kochetova-Nabozhniak

Фото всередині блаблав’ю: Сергій Коровайний, Ельза Жеребчук

×