В скельний монастир на 4 дні: фотоексперимент Антона Федорова

Всі знімають, а я ні

Минуло вже більше місяця карантину. Мої колеги з The Gate Agency вже мобілізувалися і почали знімати кілька тематичних проєктів. «Ізолянти: про думки та відчуття українців на карантіні», «Як виглядають ті, хто намагаються перегнати коронавірус» – про лікарів, «Час закритих дверей» – як український бізнес переживає карантин.

Але я нічого не міг придумати… Це породжувало в мені відчуття, що я невдаха. У мене не було бажання їздити по місту, або фотографувати в відділеннях хворих. Тим паче я живу в одній квартирі з двома дітьми і 85 річною бабусею. Вирішив заспокоїтись, знімати родину вдома та сидіти рівно.

Якось ми влаштовували з колегами онлайн-брейншторм, вимальовували теми зйомок. Виникла ідея – познімати у селі велику сім’ю в період великодніх свят та ще багато інших. І якось ввечері я думав про це і в мене народилася ідея зняти людей, які більшу частину свого життя добровільно проводять в «ізоляції» – ченців. Я людина нерелігійна, але глибоко віруюча. Ця тема мені була цікава і надихала. Почали пошук. Хотілося, щоб це був невеликий монастир десь в далеко, якнайдалі від столиці.

Монастирський шлях за редзавданням

Знайшли гарний скельний монастир в Чернівецькій області. Так співпало, що в нас якраз планувалося туди робоче відрядження для проєкту про бізнеси на карантині. І ми мали редакційне завдання для проїзду в закриту Чернівецьку область. Я розумів, що зробити просто репортаж в монастирі буде замало. Тому вирішив прожити там 3 дні і зустріти Великдень. Повністю розділити побут і святкування з цими людьми

6 годин дороги і ось ми біля воріт монастиря. Колеги пожартували та й залишили мене одного. На вході мені зустрівся настоятель, я розповів йому про свій задум і попросив дозволу залишитися у них. Він подумав трохи і дав добро.

Монастир знаходиться на висоті майже 150 м над рівнем Дністра.

Вчені припускають що цей печерно-скельний скит був заснований ще в XII столітті. Точно відомо, що він існував ще до початку ХІХ століття, поки його повністю не зруйнували турки. У 30 роки двадцятого століття монастир відновили. Але коли прийшла радянська влада, ченців розстріляли. Сучасна історія монастиря починається тільки з 1999 року.

Родимки на лапах Великої Ведмедиці

У монастирі живе близько восьми ченців і п’яти послушників. З приходом карантину кількість прихожан максимально скоротилося.

Чи був у мене страх заразитися? Не буду приховувати – трохи був. Я довго думав над цим. Але, коли побачив, як багато тут простору і як мало людей, вирішив не одягати маску без потреби. Насолоджувався свіжим повітрям, контролював дистанцію в діалогах і користувався антисептиком.

Мене поселили в келію, що прорублена просто в скелі. Там було все що мені потрібно: ліжко, стіл і піч. Спочатку в кімнаті було так холодно, що в мене з роту навіть йшов пар. Але я запалив піч і через кілька годин стало дуже тепло.

Перший день в мене пішов на освоєння території і знайомство з людьми.

Послушник Микола провів мені екскурсію. Послушники – це люди, які живуть в монастирі і роблять різну роботу. Іноді це селяни, що втратили все, іноді ті хто не хоче більше жити звичайним життям і мають натхнення шукати більш глибокі відповіді на свої питання.

Мені дали можливість відвідувати трапезну. Я вегетаріанець з семирічним стажем і пісна їжа була для мене радістю, а не проблемою.

Читайте також: «Святково, карантинно: фотопроєкт про Великдень 2020 в Україні»

Лайфхак: відсутність їжі вирішується фотосесією для кухаря. Так мені дісталися голубці в позаурочний час.

Вночі на вулиці я тремтів, але не міг відірвати погляду від трансляції зоряного неба в ультра високій якості. Можна розглянути всі родимки на лапах Великої Ведмедиці.

Щоб пересуватися територією монастиря, потрібні міцні ноги і тренована серцево-судинна система. Наприклад, щоб дістатися до річки, потрібно пройти немаленьку відстань, подолати крутий спуск та добряче піднятися вгору. Біля річки я знайшов кулясті камені природного походження. Їх там велика кількість.

Читайте також: «Вибачте, сукні! Фотоісторія зі швейної фабрики, що тепер випускає захисний одяг»

Історія сходження милості

Страсна п’ятниця – день, коли свідомість піддається сильному впливу сумнівів. Ченці тримали суворий піст і, на прохання зробити постановочне фото, я отримував відмову. Але я вірив, що це важливий досвід і врешті решт все вийде.

Отримавши чергове НІ, я вирішив хоч зняти, як чернець йде від мене в далечінь. Відкадрувавшись, натиснув на кнопку і трапилось маленьке диво. У цей момент на передній план вискочив хлопчик і чітко помістився в контурі фігури ченця. Це син послушника, що приїхав в монастир допомогти монахам по господарству.

Читайте також: «Час продуктивного переосмислення: як живеться Ельзі Жеребчук у селі під Києвом»

У день підготовки до Великодня, на мене все ж таки зійшла милість. Кожен з ченців погодився трохи попозувати мені! Часу на зйомку було небагато, але в кожному портреті я відчув сильний дух і глибоку віру.

Цікава історія?

Ми плануємо ще більше таких та навіть ще крутіших. І запрошуємо тебе у нашу компанію Друзів. Підтримуй проєкти від The Gate Agency клікнувши ось сюди та вирішуй, про що буде наступна історія.

This image has an empty alt attribute; its file name is кнопка-7.png

Наші творчі зйомки потребують банальних затрат, які зараз агентство покрити не в змозі. Але ми все одно вперто націлені робити багато нових корисних, цікавих та щирих проєктів, бо як фотографи і документалісти просто не можемо, та й не маємо права, залишатися осторонь сучасного життя.

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *