Головне не видати себе: Антон Федоров про дитячу фотографію

Коли дивишся на фотографії чиїхось дітей, часто помічаємо в них себе, власне дитинство. Наново відкриваємо радість щоденних пригод, що з роками стали для нас недоступними. Антон Федоров поділився своєю історією фотографування домашніх Ямакасі та власним поглядом на дитячу фотографію.

Колись, я дивився на фотографії Саллі Манн і думав, ось коли у мене будуть діти, я зможу цілими днями створювати казкові сюжети, а дітлахи як за помахом чарівної палички будуть самі мені позувати. Але особисто в мене склалося не як гадалося. Можливо існують такі діти, що дозволяють робити із ними довгі постановчі історії. 

Та в моєму випадку це блискавично швидкий процес: п’ять хвилин це вже задовго для них. Потрібно кудись бігти, вивчати або видозмінювати простір навколо себе. Ось наприклад, як це відбувається: десь краєм периферичного зору я помічаю, що йде гра, в якій залучені цікаві предмети або характери. Я миттєво хапаю камеру і входжу в процес гри, іноді коригуючи світло. Іноді використовую портативні спалахи з кольоровими фільтрами. Головне не видавати себе…та дозволяти їм чудити.

Як я обираю спосіб обробки?

Я дуже люблю колір. Але буває так, що скажімо та точка зйомки, де знаходиться герой через недостатню підготовку вже дуже перевантажена кольоровими елементами, речами, і якщо настрій і сюжетність дозволяє одягати ці кадри у чб, я це роблю. Якщо ж в кадр потрапить кольоровий потік світла, штучного або природного (наприклад яскравий захід сонця через вікно) то при постобробці я беру його за основу і трохи збільшую.

Обкладинка: Антон Федоров.

Фото із власних архівів Антона.

×