Час продуктивного переосмислення: як живеться Ельзі Жеребчук у селі під Києвом

Людина, якій ми заздримо. Ельза Жеребчук вирішила на період карантину ізолюватись із центру Подолу у маленьке село під Києвом та насолоджується заходами сонця, вчиться готувати мармуровий пиріг та документує життя на карантині.

Соромно в цьому признатися, але так сталось, що я зрозуміла, що значить покращити якість свого життя, лише через карантинні умови. Поки у світі відбувається апокаліпсис, я готую авокадо на мангалі та читаю про нові статистичні дані та нові обмеження. Зараз цей текст я пишу із маленького села Дзвінкове в Київській області. На початку березня я збирала візові документи та заплатила за бронювання гуртожитку у Фрайбургу, аби почати навчання співу там у Вищій школі музики. Але я тут. І я страшенно вдячна обставинам.

У підлітковому віці був період, коли я могла точно назвати час заходу сонця в певний день весни, просто тому що я любила спостерігати за кольором неба. Купу років після цього періоду я весну помічала лише за запахом по дорозі на метро і за кількістю вдягнених шкарпеток. Сьогодні я знову маю можливість чекати, поки на певному дереві з’явиться листя, або коли проросте певна рослина. Я бачу як сідає сонце буквально, а не через фотографії в інстаграмі у родичів.

Я продовжуватиму знімати людей на карантині. Багато людей відмовляються зніматись в масках за різних причин. Продавчині не хочуть цього робити через страх перед начальством. Але на вулиці зустрічаються люди, які не хотіли би зніматись через те, що це гріх і ми будемо за це покарані. Чула версію, що якщо подивитись в об’єктив під час зйомки, на тебе можуть накласти якесь закляття через інтернет. Такоє.

Але не зважаючи на загальний спокій, людям страшно. Я бачу велику кількість ірраціонального страху перед незнайомцями. Поїздка за їжею може перетворитись у предмет суперечки, а тварин починають справді боятись. Люди перуть маски та захисні рукавиці і розвішують їх поруч із трусами та футболками. Особисто мені стає не по собі, коли перестає працювати кожна наступна клавіша на фортепіано, і навіть спроби налаштувати самостійно не допомагають. Стає страшно, коли з’являється зубний біль, адже його буде легше перетерпіти, ніж поїхати у місто на тривале лікування. Я намагаюсь вирішити питання із Німеччиною, але для багатьох із ким я ділюсь своєю проблемою, я схожа на божевільну. Гуртожиток не збирається віддавати мені гроші, і їм байдуже, що я не можу виїхати з країни. Я майже кожного дня отримую листи від ректора про те, як влаштувати навчальний процес. Мені пропонують зараз займатись вокалом через зум, а потім подивимось.

Мені подобається повільне життя. Це час продуктивного переосмислення. Я розумію, що це подарунок, який я сама би собі не могла дозволити. Мені пощастило жити із піаністом і я можу кожного дня вчити новий репертуар. Ми багато співаємо, робимо найнепотрібніші кліпи на найнецікавішу музику і мені абсолютно байдуже, адже цікавий сам процес. В таких умовах починаю розуміти, що я роблю для себе, а що я роблю заради інших. Я дуже не заздрю тим музикантам, які лишились вдома із родичами, які схильні критикувати кожен звук. Або із сусідами, для яких це головна причина головного болю.

Ми можемо із чистою совістю слухати тишу.

Я навчилась готувати мармуровий пиріг, пельмені, вареники, цілу добу робила невдалі круасани, знайшла ідеальний рецепт омлету. Я не сумую за жодним рестораном. Єдине, чого не вистачає – кінотеатрів.

Фото: власний архів Ельзи Жеребчук

Цікава історія?

Ми плануємо ще більше таких та навіть ще крутіших. І запрошуємо тебе у нашу компанію Друзів. Підтримуй проєкти від The Gate Agency клікнувши ось сюди та вирішуй, про що буде наступна історія.


Наші творчі зйомки потребують банальних затрат, які зараз агентство покрити не в змозі. Але ми все одно вперто націлені робити багато нових корисних, цікавих та щирих проєктів, бо як фотографи і документалісти просто не можемо, та й не маємо права, залишатися осторонь сучасного життя.

Для історії, пам’яті та збереження досвіду.

Читайте також:
⚈ «KEEPDISTANCE: візуальна колаборація realme, Ohueno та The Gate Agency»
⚈ «Час закритих дверей. Як український бізнес переживає коронавірус»
⚈ «Як виглядають ті, хто намагаються перегнати коронавірус»
⚈ «Вибачте, сукні! Фотоісторія зі швейної фабрики, що тепер випускає захисний одяг»
⚈ «Ізолянти: друга частина фотопроєкту про українців на карантині»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

×