Плівка, документалка, допінг оператора: що ми знаємо про відеогуру Олександра Доловова

За 2019 рік The Gate Agency зняли 6 ТБ відео, змонтували більше 80-ти роликів, шоурілів та різношерстних відосиків. Це приблизно по 1,5 відео на тиждень. Хто ж ці продуктивні маніяки? Чому агенція ділової фотографії еволюціонувала і тепер знімає кіно про бізнес? Які плани? Побачимо ваші фільми у кінотеатрах? Про все це нам розкаже Григорій Веприк, але в наступному матеріалі. А на разі зустрічайте блаблав’ю нашого головного оператора Олександра Доловова.

«Я завжди з собою беру відеокамеру!» — це про тебе?

Хе-хе:) Я намагаюся навчитися розділяти роботу та особистий час і не брати робочу камеру завжди:) Але під рукою завжди є альтернативи: телефон, дрон і плівкові фотокамери. Взагалі мені подобається спостерігати за тим, що відбувається навколо і для таких кадрів відмінно підходить телефон, коли можна швидко зреагувати на ситуацію і непомітно зробити знімок. У мене в колекції є різні плівкові фотокамери, від великої середньоформатної 6×6 до кишенькової мильниці. 

Я дуже люблю плівку, це своя магія. Тому намагаюся тримати в кишені заряджений фотоапарат, адже ти ніколи не знаєш, що цікавого може статися саме цієї миті.

Чому відео?

А чому ні?! Я починав з фотографії, але в якийсь момент мені стало нудно, напевно. Можливо тому, що за допомогою відеоряду можна більш цілісно розповідати історію. Хоча я не перестав фотографувати і періодично працюю з різними танцювальними компаніями і фестивалями.

Як народжуються унікальні сюжети для зйомок звичайних людей / заводів / речей?

1. Комунікація. Себто за кожною людиною є своя унікальна історія. Як правило, вона не лежить на поверхні. І часто ми мало що знаємо навіть про людей, які перебувають в нашому близькому колі. Спілкуватися, спілкуватися, знаходити спільні точки перетину інтересів, шукати цю саму унікальність в людині й розкривати цю історію. Якось так.
2. Спостереження. Світ навколо дуже різноманітний. Різні культури, форми, ситуації. До чогось наше око звикло, і не помічає індивідуальності. Але якщо роздивитися детальніше, то нас оточує величезна кількість цікавих історій!

Заводи — це свій окремий світ. Це живий організм, який можна розкладати на частинки, починаючи від людей і закінчуючи гігантськими машинами. Люди, що працюють на заводах не завжди готові підпустити до себе близько, особливо, коли ти приїжджаєш зі столиці, весь такий чистенький. Щоб стати для них своїм, потрібно побувати в їх шкурі, так сказати забруднити руки і тоді є шанс побачити цих людей з зовсім іншого боку. А машини! Дух захоплює від масштабів, іноді не віриться, що це усе могла створити людина!

У чому різниця між фото і відео для тебе? Ну, окрім того, що картинка рухається?

У фотографії працює візуальна складова: подекуди режисура, композиція, світло, колір. Звичайно має велике значення і сам герой в кадрі.

У відео до всього додається робота зі звуком, більш вагома та виважена робота режисера, монтаж. Тобто як форма сприйняття — відео має більший радіус дії. І відповідно обсяг роботи набагато більше.

Що тобі подобається знімати найбільше і як від цього не втомлюватися? Який «допінг» використовуєш якщо сильно треба зняти красиво, але ідей нуль?

Наразі мені хочеться розповідати історії людей. Я дуже люблю документальне кіно, намагаюся відвідувати фестивалі та дивитися і підглядати. Робота оператора дозволяє побувати в місцях, де часто немає можливості опинитися людині з вулиці. Наприклад, процес створення продукту, який ми можемо використовувати в повсякденному житті постійно, але на віть не уявляємо собі «а як це взагалі роблять?» Це дуже круто! 

Щоб не вигорати, можна перемикати фокус уваги, наприклад на аерозйомку, що є ще однією моєю пристрастю — розглядати світ з висоти польоту.

А ще це чудова нагода вставати раніше. На світанку все виглядає інакше.

Допінг — це подорожі та надивленість. Фільми, серіали, кліпи, реклами — тут все йде в хід. Ще хороший стимул — це конкуренція, причому часто внутрішня конкуренція з друзями по цеху навіть більш ефективна.

І так, страх — теж відмінний мотиватор. Але зі страхом треба бути обережним, щоб він не гальмував творчість.

Чим ти пишаєшся з відзнятого тобою найбільше?

Я думаю що ставлення до своїх робіт сильно змінюється в часових проміжках. Те, що мені подобалося пів року тому не завжди виглядає таким вже ВАУ зараз. Змінюються смаки і орієнтири, а з досвідом і оцінка минулих робіт. Напевно поняття «гордість» для мене — це коли я можу сказати «О, це я так зняв???» У цьому сенсі мені до сих пір подобаються фотографії, зроблені в проєктах з танцюристами. А також був невеликий документальний фільм про мого друга хореографа.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

×