Сміх, сум та українські президенти: кращі кадри нашого Борисовського у 2019

Буду відвертою, іноді наш Женя бісить. Він занадто дотепний та іронічий. В робочому чаті жодна дескусія не проходить без його гострого коментаря, від якого спочатку хочется реготати, а потім довго обмірковувати, що ж Борисовський насправді мав на увазі.

Цей його талант повністю реалізувався в фотографії. Я не буду довго описувати, як небанально Євген Борисовський дивиться на світ та наскільки креативно транслює реальність через фото. Ви самі це помітите, подивишись хоча б половину з цієї підбірки.

Історії кадрів розповідає сам автор. Звісно з іронією, це ж наш Борисовський!

1.

Той випадок, коли обраний натовпом, зробив тебе обраним з натовпу. Інколи достатньо просто підняти руки. Я не знаю, чи він аплодував щиро, чи діяв за «алгоритмом».

Чоловік час від часу здіймав руки до гори, але президент ніяк не дивився в наш бік – нам же залишалося лише набратися терпіння й чекати разом коли ж нас помітять.

2.

Київський картонно-паперовий комбінат. Той самий, який всі ми знаємо завдяки туалетному паперу «Обухівська 65». Я навіть не уявляв наскільки це велика фабрика.

В декількох ангарах зберігається вторсировина, яка чекає на переродження. Там можна годинами блукати серед пресованих брекетів макулатури й роздивлятися обрізки журналів, газет звезених навіть з європейських країн. 

Старі обкладинки, фотографії, тексти. Враження, що блукаєш серед фрагментів чужих спогадів. Я не знаю, чи потрібні такі кадри замовнику. Навряд. Але для себе роблю.

3.

Джейн – «добре відомий профіль у вузьких колах». А домисли на кшталт, що за кожною людиною на сцені в тіні стоїть свій ляльковик – то все фантазії. 

4.

То була перша зустріч представників бізнесу з новообраним президентом. Я не знаю, чи сподівалися вони почути програму чи відповіді на свої запитання, але як мінімум, їм було цікаво глянути на нього. Це відчувалося. Це було видно.

5.

Перше, що згадую дивлячись на це фото, це, м’яко кажучи, нецензурні привітання героя кадру. Взагалі, зйомка на суднобудівному заводі «Океан» була ідеальною в плані комунікацій. Це той випадок, коли замовник тобі каже:

«Знімай, як є, без фальші й посмішок по ТЗ. Головне, дивись під ноги та не вбийся. Побачимось в кінця дня».

Я дуже не люблю постановочні кадри. Чесно кажучи, вони в мене і не виходять. То чому цей працівник гаркнув на мене і запропонував піти куди подалі? Бо я просто попросив його глянути в камеру! Так що жодної маніпуляції й постановки. Все чесно знято.

6.

Повертаючись до теми посмішок за бріфом та радощів на робочому місці з перервами на обід. Іноді тобі для зйомки виділяють спеціально одягненого у все нове працівника. І ви годинами бродите у спробах оживити пістні пози й міміку. То непросто для всіх. Але тоді все це закінчилося завдяки появі цього життєрадісного парубка. Він просто проходив повз й відгукнувся на прохання врятувати всіх нас. 

І сміявся він не по ТЗ, а щиро. Тож на тому підприємстві насправді є радість на робочому місці.

7.

Промислові альпіністи. Мені прикро за цю зйомку, бо в підсумку, я не впевнений, що замовник отримав саме те, на що сподівався. Але пару гарних й канонічних кадрів все ж таки було зроблено.

Так, це шаблон, але чому б і ні. Всі ми копії копій у цьому світі. 

8.

Навіть на найнудніших для фотографа зустрічах, згодом можна побачити щось цікаве. Головне, набратися терпіння й шукати, чекати. 

Конкретно на цій фотографії представник іноземного банку слухає людину, яка за пару днів стане Президентом України. Я люблю такі вуайєристичні кадри. У мене їх багато, може навіть занадто багато.

9.

Це було відзнято незадовго, до інавгурації. Я до цього ніколи не бачив наживо Зеленського. Перша думка була: «Як же тобі треба виспатися!» Що не кадр, то гримаса. Дуже динамічна. Взагалі не для прес-релізиків.

Паралельно згадуєш ці всі обвинувачення у наркоманії й думаєш:

«Та може людині просто треба нормально поспати день-два?».

10.

Робоча курилка. Як і будь-яка курилка будь-якого закладу – найчесніше місце. Така собі сповідальня, коворкінг та тімбілдінг в одному куточку. На фото може здатися, що мене знову посилають куди подалі, бо я увірвався до сакрального простору, але все було не так.

Насправді ж, все супроводжувалося жартами й черговим «я не фотогігієнічний», але все одно сфотографуй. З тієї курилки в мене є цілий ряд життєвих фотокарток, але ця найулюбленіша. 

Насправді, це автофокус перевівся з обличчя на руку, чим і створив та оживив цю фотографію.

11.

Виходячи на публіку він завжди дивиться в підлогу. Схоже, це заразно. Бо початковий задум був просто зняти спікера чітко по центру.

Той випадок, коли другорядні елементи в кадрі не тільки доповнюють, але і надають зовсім інший посил й створюють атмосферу.

12.

Сидиш такий в центрі міста в елітній нерухомості, а краєвид на панельки й Дніпро затуляє релігійна споруда. Це може трохи збити з настрою й снобізму. І тому, можна перейти в інше крило й подивитися на більш прийнятний вид Києва. 

13.

Чому там вчать на НЛП курсах? Копіювати позу співбесідника! Можна піти далі й копіювати вираз обличчя. Команда ж як не як.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

×