Homo photographus, опера та літаки: як змусити кадр «співати»?

Ви питали, ху із ху в The Gate Agency. Продовжити цю п’єсу ми вирішили знайомством з оперною співачкою, що вдало поєднує власні гастролі зі світом репортажної і портретної зйомки. Тому далі у бліц блаблав’ю Ельза Жеребчук, яка живе музикою, знімає музику та цілі арії одним пострілом фотоапарату.

Фотограф — це людина з особливим  «фото поглядом», що вшитий у ДНК? Чи існують якісь переходи між homo sapiens та homo photographus?

Насправді, камера — це річ, яка дозволяє тобі бачити більше і цікавіше в її відсутності. Я вважаю, що той самий «орлиний погляд фотографа»  існує, але він розвивається тоді, коли людина відрізняє вартісний кадр від його відсутності, намагається дивитись на свої роботи більш об’єктивно.

Я переконана, що моя навичка щось «бачити»  розвивалася ще тоді, коли я годинами спостерігала картини Левітана у школі. Або коли намагалася малювати людину у 9 класі (завжди праве око виходило гірше лівого).

Я колись ніяковіла, що напевно кожна людина з камерою, яка на мене дивиться, зауважує те, що зауважив би і косметолог. Зараз я дуже впевнено скажу, що так, фотографи це помічають, але ніколи в житті про це не думають більше секунди, тому наша робота — бачити тільки насправді цікаві речі. І навіть для мене цей перехід став моментом, коли я по-справжньому стала вважати гарними особливості зовнішності кожної людини.

Диригент Ігор Коломіець
Що для тебе є неприпустимим у фотографії?

Якщо ти хоч як-небудь серйозно ставишся до роботи, ти не повинен допускати того, щоб твоя наступна зйомка не відрізняється за якістю (або цікавістю ракурсів, якщо говорити про художній репортаж) від попередньої. Зі мною таке трапляється і я відчуваю докори сумління не скільки перед клієнтом (найчастіше, це не дуже помітно), а перед собою.

На ринку концертної фотографії є ​​величезна кількість фотографів, які ніколи не замислюються про існування життя за лаштунками. Я насправді готова пробачити їх, коли вони знімають шумовий опус з гучним клацанням дзеркалки (купити тиху камеру — це також час і гроші). Але я абсолютно не розумію, коли репортаж про прем’єру симфонії перетворюється в три фотографії оркестру з останнього ряду.

А ще, фотографи завжди крадуть один в одного, але, як і в інших сферах, цього не варто робити явно. Або якщо вже вийшло явно, варто зізнатись про це першим. 

Яку паралель ти проводиш між фотографією і музикою? Як фотографія «звучить» ?

Я знімаю класичну музику, тому що сама серйозно займаюся оперою. Знаю наскільки така музика підв`язана під простір та взаємодію між людьми. Якщо я помічаю, що музиці допомагає місце, де вона звучить, я обов’язково постараюся передати це камерою.

Музика — це про величезну кількість матеріалів і рельєфів. Саме через них інструменти звучать. Мені пощастило, що музичні інструменти досить «фотогігієнічні», тому змусити кадр «звучати» різними матеріалами — дуже легко і дуже приємно. Також взаємодія музиканта та інструмента часто схожа на спілкування дуже близьких родичів. 

Коли знімаю концерти, дуже часто потрапляю у місця, де слухач себе рідко уявляє. Наприклад, коли я знімала ззаду хор, чула баси, а сопрано були далеко попереду мене. Або колись знімала концерт, буквально ховаючись за роялем. Це теж розмова про простір і про те, як ракурс впливає на сприйняття ситуації. Перебуваючи занадто багато за лаштунками, у мене зароджуються ідеї того, як запропонувати глядачу дивитись концерт з іншого ракурсу. Колись я це зроблю.

Якщо говорити про зв’язок музики та фотографії в моєму житті, тут все просто. Друзям музикантам потрібні афіші. Через афіші я знайомлюся з музикантами. За допомогою камери я познайомилася з найнеймовірнішими моїми колегами. Завдяки камері про мене дізналася засновник нашого ансамблю, просто підписавшись на мій інстаграм. Я досить довго мріяла працювати з оркестрами та з театрами. І ніколи б не подумала, що потраплю туди швидше з камерою, ніж у якості солістки.

Жінок-фотографів досі сприймають несерйозно. Чи є зверхнє ставлення до тебе в команді / на роботі / в комунікації з клієнтом?

Завжди хочеться сказати, що є, але зараз я навчилася пояснювати це моєю недосвідченістю. Людям простіше шукати причину якихось помилок у вигляді статі. Та насправді, це безпосередньо пов’язане з моїм вмінням знімати. До того часу, поки у мене немає достатньої кількості техніки та є помилки, я завжди буду відчувати себе в очах інших серйозних дядьків маленькою дівчинкою, хоча причина зовсім не у віці чи статі.

Таке несерйозне ставлення часом виникає через те, що дівчата набагато частіше вдягають незручний одяг та взуття та набагато рідше можуть собі дозволити спортивне взуття та рюкзаки (куди тоді ховати камеру?). Фотограф — робота тиха, швидка і практично акробатична. І при цьому треба дуже багато домовлятися про те, щоб кудись залізти або зняти когось особливого. Всі ці речі — це окремі зусилля, до яких звикаєш, лише виявляючи сміливість, нахабство, витривалість і винахідливість.

За час серйозної роботи я дещо навчилася домовлятися про вартість (і визначати її для себе, що не завжди легко!), про задовільні умови співпраці, про те, як правильно вести комунікацію з клієнтом і як наробити менше помилок. Відсутність цього досвіду на початку є абсолютно у всіх. 

Єдине, що дівчині заважає знімати — нездатність тягнути більше спалахів, ніж дозволяють її руки. Але це ніколи не було на заваді, коли спалахи були дійсно потрібні. 

Що ти думаєш про славу та авторські права фотографів?

Про славу нічого не скажу. Музика трохи ближче до цього поняття, але я абсолютно не хочу концентруватись на цьому і думати про це навіть в концертній діяльності. Але досвід говорить, що немає способу заговорити про себе, крім нормального спілкування з клієнтами та гарно виконаної роботи.  Можна це робити швидше (фотопроєкти, зйомки солістів, навчальна діяльність), але репетиції теж займають багато часу. 

Люди ходять до знайомих та їх знайомих, тому до невідомих фотографів вони звернуться тільки по фото на паспорт.

Відносно прав, я поки не дуже сильно ображаюся, якщо мене не позначають як фотографа. Але якщо це стає принциповою позицією, я всерйоз думаю про відмову співпраці з такою людиною чи організацією. Я зараз ставлю собі запитання до того, як працювати з авторськими правами в музиці. Я допускаю, що якщо я стану заробляти на чужих творах і давати власникові прав за це гроші, я не зможу не вимагати грошей, якщо хтось заробляє на моїх кадрах. Але для цього треба мати достатньо підстав, хоча б у вигляді письмового договору з клієнтом. 

Кажуть, що робота фотографа — відсутність рамок, свобода. Це так?

Робота фотографа — постійне визначення і порушення власних рамок. Але найскладніше — знайти їх або визнати їх, якщо їх знайшов хтось замість тебе.

Де ти шукаєш натхнення та ідеї?

Пінтерест! Я не уявляю, як би я вижила без цього сайту. Бувають зйомки, коли через 15 хвилин приїжджає модель, а у мене в голові космічна порожнеча. Запускаю Пінтерест, та всі проблеми розв’язуються самі по собі.

А ще я переконана, якщо добре розумітись на трендах сучасного мистецтва, можна позбавити себе від всіх творчих мук. Підходи, які виявляють художники до своїх робіт — це щось набагато більше комплексне і продумане, ніж більшість відомих мені фотопроєктів.

Фото обкладинки: Валентин Кузан

Залишити коментар

×