#фотовірус: що спільного у Алека Сота, йоги сміху та «повільної фотографії»?

Алек Сот, американський сучасний фотограф та член агентства Magnum, що працює на стику арту і документалістики давно є одним з улюблених авторів нашого Сергія Коровайного. Тому ретроспективу творчості та знайомство з Алеком ми довірили йому.

З першого знайомства з його творчістю, мене вразило, як за допомогою однієї тільки фотографії можна розповідати про такі абстрактні речі, як сни, мрії, втрата, кохання тощо. Алек працює на межі документалістики та арт-фотографії, поєднуючи в своїх проєктах роботу з реальними героями та роботу митця, що не просто фіксує реальність, а створює нові сенси. Давайте подивимося на найбільші його проєкти.

Першою історією, опублікованою Алеком Сотом, стала Sleeping by the Mississipy. Протягом п’яти років фотограф подорожував вздовж річки, фокусуючись на темі снів. Він знімав портрети людей, що застрягли поза часом, мрійників, ліжка та дивани (які він називає транспортом для сновидінь), інтер’єри покинутих домівок та воду, що все це об’єднує. Фотокнига мала успіх, і Алек Сот став відомим.

Тоді ж фотограф визначився з підходом до роботи. Він працює камерою великого формату (що виглядає як інструмент часів початку ери фотографії). Алек знаходить героїв, спілкується з ними та просить дозволу на зйомку, і лише після цього розкладає свою важку апаратуру. Це так звана «повільна фотографія», що так відрізняється від звичного нам клацання затвором в перші секунди появи фотографа.

Алек Сот за роботою

Другим проєктом Алека Сота став NIAGARA. Знаменитий водоспад вважається традиційним напрямком для проведення медового місяця для американців. Разом з тим, це не менш популярне місце серед самогубців, що стрибають з водоспаду вниз. Так, фотограф використав воду, що падає, як метафору кохання та болю.

Для того, щоб додати в проєкт відвертості та енергії, Алек почав знімати пари оголеними. Також він додав до фінальної вибірки фотографії приватного листування, що ставало більш депресивним з кожною сторінкою. Але, не дивлячись на похмурість теми, кожне зі зображень залишалося красивим та щемкішим.

Наступні проєкт Алека не ставали оптимістичнішими. Broken Manual, історія про відлюдників, стала інструкцією для тих, хто хоче сховатися від світу, і яка все одно не спрацює. Dog Days, Bogota розповідає про те, як фотограф з дружиною всиновлювали доньку в Колумбії. Бездомні пси стали метафорою покинутих дітей та бідності колумбійського суспільства.

Ще один проєкт, Last Days of W, зображує Америку в останні дні президенства Джорджа Буша — також не найвеселіше видовище. Цей проєкт, до речі, став багато в чому визначальним персонально для мене. Я зрозумів, як багато митець може розповісти про своє середовище за допомогою контексту та символів, зрозумілих тільки йому та його співвітчизникам. Частково саме тому після навчання в Штатах я прийняв рішення повертатися в Україну та розповідати українські історії, а не намагатися стати черговим фотографом-іммігрантом в Америці. Здається, цей план спрацьовує.

В якийсь момент свого життя Алек Сот ніби зрозумів, що знімає лише смуток

Він поміняв напрям своєї роботи, отримав звання інструктора з йоги сміху у Індії, і останні його проекти вже не здаються такими похмурими. В 2012–2014, в ролі репортера Їм самим вигаданої газети Little Brown Mushroom Dispatch, він подорожував по Америці і знімав проект Songbook. Смішні та печальні, чорно-білі фотографії стали одою фотографа американському способу життя та відчуттю громади поруч з тобою.

Остання історія Алека Сота взагалі стала гімном людяності. Знятий по всьому світу та названий рядком із поеми Воллеса Стівенса, I Know How Furiously Your Heart Is Beating, проєкт дозволив фотографу побороти, як він сам каже, обмеження фотографії. «Незалежно від того, чи зроблено зображення в Одесі чи Міннеаполісі, моя мета була однаковою: просто провести час, слухаючи биття серця іншої людини».

Всі фото — Alex Soth / MAGNUM Photos — https://alecsoth.com

Переконайтеся, що нічого не пропустили

Нагадую, чого це ми в The Gate Agency почали так багато писати про найвизначніших фотографів та їх проєкти. Це все #фотовірус – наш маленький освітній проєкт на час карантину.

Ось які випуски ви можливо пропустили:

  1. #фотовірус: що робить Себастьяна Сальгадо генієм?
  2. #фотовірус: що ми знаємо про Мері Попінс/Вівіан Маєр?
  3. #фотовірус:«Хрещений батько» супермоделей 90-х Пітер Ліндберг
  4. #фотовірус: загадкове сяйво та інопланетні пейзажі Реубена Ву
  5. #фотовірус: а чи був хлопчик Роберт Капа?
  6. #фотовірус: сини, тіні та сюжети в поетичному світі Тараса Бичко

Цікава історія?

Ми плануємо ще більше таких та навіть ще крутіших. І запрошуємо тебе у нашу компанію Друзів. Підтримуй проєкти від The Gate Agency клікнувши ось сюди та вирішуй, про що буде наступна історія.

Наші творчі зйомки потребують банальних затрат, які зараз агентсво покрити не взмозі. Але ми все одно вперто націлені робити багато нових корисних, цікавих та щирих проєктів, бо як фотографи і документалісти просто не можемо, та й не маємо права, залишатися осторонь сучасного життя.

Для історії, пам’яті та збереження досвіду.

Залишити коментар

×